ПРИВІТ ІЗ ЄЛИСАВЕТГРАДА, АБО КРІЗЬСТОЛІТНЯ ВІРТУАЛЬНА ПОДОРОЖ СТАРИМ МІСТОМ

Єлисаветград. Собор (Успенський) Видання книжкового магазину І.І. ЗолотарьоваВіє вітер віддзвіничний
В маківках нічних церков,
Обмина твою світлицю
Сон безвольний знов і знов.
Арсеній ТАРКОВСЬКИЙ*

РОЗДІЛ ІІ
КІЛЬКІСТЬ РІЗНОКОНФЕСІЙНИХ ХРАМІВ – ЯК РІВЕНЬ РЕЛІГІЙНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ НАШИХ ПРЕДКІВ

Місто займало дуже вигідну географічну позицію, оскільки через нього проходило багато транспортних шляхів, поштових трактів, залізниця. Все це не могло не приваблювати сюди звідусюд метикувате і грошовите купецтво, а також не вкорінювати своє доволі сите міщанство із числа досвідчених та освічених відставних військовиків – тут ще від самого заснування квартирував потужний військовий гарнізон зі шпиталем та широкою інтендантською мережею, а дещо пізніше – засновано й престижне аристократичне юнкерське училище з курсантами із числа синків заможних поміщиків переважно херсонського півдня України. Тут функціонували великі промислові підприємства, дві солідні банківські установи, місто відрізнялося щільністю навчальних закладів, що не могло не сприяти відповідному розвитку духовних потреб населення. А воно, це населення, було доволі різношерсте за національними ознаками, бо згідно перепису 1897 року із 61, 5 тисячі населення у ньому доволі мирно співіснували понад 35 тис. православних та близько 24 тис. юдеїв, і близько 2, 5 тисяч городян всіх інших конфесій. Звідси і доволі значна різноманітність храмів та молитовних будинків…
Звичайно, що найзнач­ні­шу частину тих храмів складали понад десяток християнських: православні (в т. ч. дві єдиновірські) церкви, костел, німецька кірха, а ще у місті було чотирнадцять синагог. І хоча серед зодчих тих єлисаветградських святинь не значилося архітекторів рівня Растреллі,

Россі або й Городецького, все ж більшість із них також заслуговують на нашу з Вами увагу, оскільки на ті часи ще не наклала печать свого одноманітного калькування практика зведення типових споруд. Тож кожна релігійна споруда була оригінальною і зводилася згідно особливостей місцевої забудови, рельєфу та rрунтів…
Сьогодні важко сказати, яка зі старих церков була найпершою, якщо говорити про межі сучасного міста. Адже ще задовго до закладки єлисаветинської фортеці довкола неї існували слобідські поселення Кущівка, Лелеківка, Балашівка та інші. Не виключено, що в якомусь із них вже було побудовано величні або й дещо скромніші найперші православні храми. Та ж сама Кущівка, як зимівник козака Куща – першого отамана Кущівського куреня, існувала ще від другої половини ХVІ століття (за окремими даними місцевих краєзнавців – вірогідно з 1651 року). З якого будівельного матеріалу були зведені ті уявні споруди, можемо лише здогадуватися, скоріш за все – із дерева, як і більшість козацьких церков у наших центральних регіонах. Ось і головним кафедральним храмом у слобідському краї навколо урочисто закладеної у 1754 році Єлизаветинської фортеці стала невеличка дерев’яна Свято-Троїцька церква у вигляді будинка з невеликим куполом, освячена ще у 1755-му, поставлена на території самої фортеці. Це була невеличка похідна споруда, яку пізніше перебудували, замовивши при тому новий іконостас із іконами святих Захарія та Єлизавети, а також першопрестольних Петра і Павла. Після того, як світлійший князь Григорій Потьомкін переніс власну резиденцію разом із гарнізоном, що перебував у фортеці, до губернського Херсона, сама територія фортеці була передана у міську власність. На ту мить там залишилися лише господарчі складські об’єкти, тож і церкві приділялося надто мало уваги. До того ж ще у 1789-му кафедру звідси перенесли до найближчої трипрестольної Грецької церкви. Тож Троїцька церква – чи не найперша у приінгульському місті, що задовго до атеїстичної радянської влади припинила своє існування від людської неуваги, повністю розвалившись у 1813 році. Хоча, на відміну від пріснопам’ятних войовничо-атеїстичних часів, із решток того храму возвели церкву у селі Рівне (теперішній Новоукраїнський район). Будь-яких єлисаветградських замальовок її чи й креслень досі не залишилось. Вочевидь, що у всьому потрібно звинувачувати велетенську пожежу 1798-го, що знищила більшу частину міста разом із магістратурою та всіма документами, що зберігалися у ній…
Єлисаветград. Собор (Успенський). Видання писемнопаперового магазину М.Д. Слуцького, Єлисаветград
Вже у 1789-му, після того як кілька тутешніх слобід вкупі із фортецею у 1772-му отримали статус міста, тимчасово головним його собором стала також дерев’яна Грецька церква (у середині-наприкінці ХVІІІ століття всі місцеві церкви були дерев’яними), збудована на честь імператора Костянтина, розташована поруч із фортечними валами, але за їх межами – неподалік від правого берега Інгулу, куди і було передано із фортечного Свято-Троїцького метричні книги та всю духовенську документацію. Грецька церква завдячує власною назвою потужній, як на ті часи, місцевій етнічній арнаутівській (грецькій) громаді, що залюбки виділила кошти на її побудову. Справа в тому, що метикуваті грецькі купці були справжніми тодішніми комерсантами, а тому, передбачивши добрячий куш при будівництві фортеці, оскільки при інтенсивній забудові у цих місцях, – навколо здавна відомої переправи через Інгул, потребувався господарчий реманент, побутові речі і худоба, заснували поруч із майбутнім будівельним майданчиком свою Грецьку слободу ще у 1752-му. Після масового переселення греків до кліматично лагіднішої і портової Одеси, на його місці збудовано ошатний трипрестольний кам’яний храм, освячений у 1812-му. Він почав іменуватися Володимирським – на честь «чудотворної ікони Володимирської Божої матері, але в народі його продовжували іменувати не інакше, як Грецьким. Саме цей факт доносять до нас і написи на кількох листівках із його зображеннями, хоча і не досить численними…
Але найбільшим і одним із найдавніших тутешніх храмів завжди вважався Успенський собор, зведений жителями форштадту Поділ і вперше освячений ще у далекому 1755-му. Тоді ще то була, знову таки, дерев’яна однопрестольна церква, придбана у слободі Федорівці та розібрана після купівлі, після чого доставлена сюди на підводах. Вже 28 серпня 1781-го замість неї на цьому самому місці освячено нову, але вже трипрестольну – Єлизавето-Подільську церкву Успіння Пресвятої Богородиці, оскільки та колишня «федорівська» вже не могла влаштовувати неабияк зрослу кількість прихожан. Престоли освячено як Успенський, Миколаївський та Варварівський. Та не минуло і десятиліття, коли на її місці було закладено у 1790-му величний мурований шестипрестольний Успенський Собор, освячений у 1800-му році. Тож до трьох попередніх престолів долучено ще три – на честь Святих Іоанна, Ганни та великомученика Микити. Останній – у вигляді суміжного храму – під дзвіницею, що сполучався із основною спорудою продовгуватою і невисокою трапезною. Сам же Собор мав два куполи – великий та малий, останній – над олтарем. Собор був обнесений солідною кованою огорожею, мав підвали і навіть підземний хід у напрямку берега Інгулу. За своєю величчю та обширами цей храм переважав не лише всі церкви Херсонщини, але й багатьох інших російських єпархій. Вважається, що до самої революції 1917-го у всій південній частині України він поступався лише Одеському кафедральному. Тож цій споруді на довгі роки судилося стати основною візитівкою міста над Інгулом. Саме тому цей величний храм під назвою «міський Собор» (або й просто «Собор») присутній як на більшості колажних сувенірних листівкових видань, так і на переважній більшості серійних видань із міськими краєвидами, і отримав беззаперечне лідерство…
Єлисаветград. Грецька церква. Фототипія М. Піковського, Одеса
Ще одну із найперших святинь при фортеці згадує академік Йоган Гільденштедт у своєму звіті під час інспекційної поїздки 1774 року по новосербських поселеннях за імператорським дорученням. Тут ще чи не від самого спорудження фортечних валів тішила зір мандрівників дерев’яна церква, зведена переселенцями із Чернігівської губернії на честь Знамення Пресвятої Богородиці зовсім неподалік (дещо північніше) Бикової слободи, що вже на період згадуваної інспекції налічувала близько 180-ти помешкань. Більш того, довідник «Весь Єлисаветград» за 1910 рік наполегливо нас переконує, що за народними переказами її «… збудовано на початку ХVІІІ століття…» Тож, якщо це дійсно так, то, безсумнівно, ми якраз згадали про найдавнішу релігійну споруду нашого міста. А ще цьому храму судилося найдовше проіснувати у первісному дерев’яному вигляді, доки купець Дем’ян Купченко не зважився спорудити на її місці ошатну і величну (найвищу в місті!) трипрестольну Знаменську кам’яницю на честь чудесного порятунку царської сім’ї у залізничній катастрофі 1888-го, витративши на все будівництво (за тим же довідником 1910-го) – аж 100 000 карбованців! Церкву освятили у 1893-му, при ній діяла церковно-приходська школа. На листівках в окремих ракурсах зустрічається зрідка, але її добре помітно на деяких задніх планах, причому здалеку…
(Далі буде)
Володимир МОГИЛЮК,
Юрій ТЮТЮШКІН

Номер журнала:

Разделы: