Фундаторами національної дипломатії були вихідці з Центральної України

lgoПісля тривалого входження абсолютно більшої частини українських земель до імперії Романових на її уламках 1917 року виникла Центральна Рада, яка згодом проголосила Українську Народну Республіку. У той час твориться передісторія національної дипломатії XX століття у переговорах з Тимчасовим урядом Керенського, протистояння з радянським урядом Леніна, перших контактах з військовими представниками Франції, Англії, Італії, Японії, Бельгії, Румунії, Сербії. Ключове місце у цих зв’язках, за відсутності дипломатичного відомства, займав голова Генерального Секретаріату (уряду), автор універсалів Центральної Ради Володимир Винниченко, уродженець Єлисаветграда, колишній учень місцевої і випускник Златопільської гімназії.
Наприкінці грудня В. Винниченко і О. Шульгин підписують підготовлене останнім і ухвалене урядом рішення про перетворення Ген секретаріату національних справ у Генсекретаріат міжнародних справ. Керівником зовнішньополітичного відомства України став Олександр Шульгин. Коли йому було п’ять років, батьки поселилися в Єлисаветграді, тут народилися брат і сестра. Уже в еміграції перший український дипломат,

як його називають сьогодні, напише детальні спогади про наше місто, яке Шульгіни покинули через п’ять років. Олександр Якович був прихильником орієнтації на країни Антанти, але, оскільки Радянська Росія розпочала мирні переговори у Брест-Литовську з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною, довелося терміново направляти туди і делегацію УНР. Очолив її уродженець с. Молдавки (тепер – Голованівського району) В. Голубович.
foto
Всеволод Олександрович домігся визнання своєї делегації з боку представника Радянської Росії, першого її наркома закордонних справ, уродженця Бобринеччини Л. Троцького (Бронштейна). Наш земляк-подолянин заявив на початку переговорів, що Україна відновлює міжнародний статус, втрачений понад 250 років тому. У січні було укладено Брестський мирний договір. Незгодні з його умовами В. Винниченко і О. Шульгин, посади яких за кілька днів до цього стали називатися голова Ради Міністрів і міністр закордонних справ УНР, подали у відставку. 30 січня обидві посади обійняв В. Голубович (О. Шульгин відхилив його пропозицію повернутися до своїх обов’язків). Орієнтуватися в міжнародній політиці він міг, переважно, лише на держави Четверного союзу, адже, згідно з брестськими домовленостями, навесні в Україну прийшли німецькі і австро-угорські війська. Новоспеченими союзникам Голубович, зрештою, виявився непотрібним. Наприкінці квітня вони зробили ставку на Скоропадського, привівши його до влади.
Сьогодні в Кіровограді не знайдено музейних експозицій, вулиць, пам’ятних знаків, де були б увічнені Шульгин і Голубович. На початку 90-х з'явився проспект Винниченка, його ім'я отримав педінститут, відкрилася меморіальна дошка на будинку офіцерів і музейна виставка. Але пам’ятника немає.
Сергій Шевченко

Номер журнала:

Разделы:

Комментарии

Шановний пане Сергію,
Ви проводите цікаве дослідження в архівах Кіровоградчини і я бажаю Вам успіхів. Але Брест-Литовський мирний договір був підписаним 9 лютого і Шульгін був звільнений ще до початку Брест-Литовської конференції. Саме тому всю роботу по підготовці і представлення української делегації в Бресті провів Всеволод Голубович. Даремно Ви вбачаєте в Голубовичі пронімецьку позицію. Якщо б така була то очевидно б німецька влада не заарештувала Голубовича в найбрутальнішій формі і не поставила на його місце більш слухняного Скоропадського. Доречі, саме в його "про-німецькому" уряді на посаду посла УНР в Болгарії був поставленим Шульгін.
Якщо Ви продовжуєте своє дослідження постаті Голубовича, то рекомендую Вам звернутися до архівів допитів його дружини Фріди Вітіхновської, уродженниці Олександрії.
Дякую, Сергій Сербін