«Суворий стиль» Петра Осовського

foto
«Я не сторонник сегодня влезать с распростертыми объятиями»
Віктор Черномирдін, Повноважний посол РФ в Україні.

foto
Сказані в іншому місці та й з іншого приводу, в притаманній В.О. манері, слова, наведені в епіграфі, вповні відтворюють суть культурних заходів, що проводяться час від часу в сфері братання колишніх національних складників Радянського Союзу.
Пан посол не прибув до Кіровограда з нагоди відкриття тут галереї нашого видатного земляка Петра Осовського, хоч і обіцяв. Не нам рядити, очевидно, нагальні справи затримали його в Києві, як і російського консула в Одесі.
Але мова не про повсякденні клопоти, біганину, миттєві зміни настрою; йдеться про те, що залишається з кожним назавжди, навіть з відходом за вікову межу. Те, що бринить у Шевченковому „І мертвим, і живим...”, чи у Хемінгвеєвому „Старику і морі”.
То ж і не дивно, коли людина за восьмидесятирічним рубежем повертається в думках або реально туди, де вперше інстинктивно заплющила очі перед яскравим сонячним диском та на чотирьох, а потім і на двох пробіглася по килимку росяного споришу. Ось чому ніяка сила не завадить вклонитися місцю, де стояла або й досі стоїть батьківська хата, знайомому вигину річки, пригірку на овиді, вибалку в кінці городу.
Відкалатати майже шістдесят літ творчого життя, звісна річ, не варту відстояти, хай, навіть, на почесному посту. Художнику потрібно малювати, й малювати аж до мозолів на руках. Створене Петром Осовським не піддається підрахунку, кількість персональних виставок у різних містах і країнах зашкалює за півсотні. І якщо вже згадати про мозолі, то й героїв своїх полотен митець знаходить серед трудового люду.

Рибалки, шахтарі, селяни. Рисами монументальності підкорює глядача портрет – картина „Петро і Кирило, псковські ковалі”. Типові старовіри, котрі повсякденну роботу доводять до рівня мистецтва. Свого часу, як знаємо, ці люди заселяли усе порубіжжя російської гіперімперії, гонимі „золотим кремлівським горбом”. Вони могли бути і псковитянами, і чернігівча­нами, і єлисаветградцями. Адже і наше місто проявилося впродовж приблизно століття своєрідним осердям старообрядницького руху.
foto
Петро Павлович каже: „Весь період діяльності в мистецтві я залишався вірним одній темі: земля і народ, на ній сущий”. Чи не з нашого, сповненого тривогами і труднощами порубіжного пояса, колиски козацтва, виніс він творчу і життєву настанову – досягати вершини. Ментальний стрижень через родовід пращурів став домінуючим в його натурі. А там були й козацькі корені, що не забуває він повторювати. Щоб не малював Осовський, скрізь панує отой пер­шо­про­хід­ницький дух ледь позна­че­ної людською присутністю ойкумени. Урочисто строгі, завжди міцно вкомпоновані сюжети возвеличують духовну константу, вічний геній народу. Осовського бачиш, як свого. Вдивляємось пильно, наприклад, в байкальські мотиви, в типажі тамтешнього люду. Помічаємо небуденну байдужість їх нашим козачим бунтарним елементам, таким, як діячі гайдамаччини або пугачовщини. Часом бачимо навіть більшу глибину віків, дістаємося доісторичних першовитоків. Таким чином, художнику вдається подати на суд глядачеві людські надбання поза межами етнічних відмінностей. Людина завжди повинна залишатися людиною. Як у трактовці Осовського, так, зрештою, і в розумінні кожного з нас.
Після виказаних міркувань подумалося: чому ж все-таки манері письма Петра Осовського прищепили найменування „суворий стиль”? Він характеризується філософською ущільненістю, вишуканою кольоровою гамою, раціональними композиційними побудовами, глибоким проникненням в образ. В ній незрівнянно більше тепла, ніж, скажімо, в глазуновській розпорошеності чи шиловському фотографізмі. Швидше можемо говорити про лаконічне начало, бо в речах художника мінімумом засобів досягається максимальний ефект.
Словом, непересічному майстру воздано по заслугах.
Леонід Багацький

foto

Номер журнала:

Разделы: