Якими мають бути чоловік і жінка сьогодні?

foto

ЧОЛОВІК: ВЛАСНИЙ ПОГЛЯД НА ГЕНДЕР
Якими мають бути чоловік і жінка сьогодні?

Як стверджує один із викладачів українсько-шведської гендерної програми «Олег» Йоран Віммерстром, роль чоловіка в Швеції сьогодні радикально змінилась у порівнянні з тим, якою вона була в часи наших батьків: тепер ми зобов’язані брати участь у пологах, часто мати керівником жінку, бути більш емоційно чутливими тощо.
Роль жінок теж змінилась продовж останніх 10-15 років, і чоловіки мають побачити, що вони теж є частиною цих змін. Бо, наприклад, ми теж хочемо іншого життя для своїх доньок. Ми хочемо, щоб вони самі контролювали своє життя, уміли заробляти гроші, захистити себе від насильства в сім’ї тощо.
І нас, чоловіків, шокують па­ра­док­сальні результати соціоло­гіч­но­го дослідження, які показали, що час­тина українських жінок досі не відмовилась від рудиментів середньовічної свідомості, зокрема, вони навіть на початку ХХІ століття хочуть у гарем (21% українок не проти потрапити до гарему, у той час, коли лише 4% француженок згодні на це, навіть за великі гроші). Нам залишається сподіватись на те, що українські жінки не сприйняли всерйоз питання про гарем.

Стереотипи «ідеального чоловіка», які все ще домінують в європейських країнах:

  • багато влади + багато грошей;
  • людина, позбавлена емоцій;
  • фізично сильна людина спортивної статури.

Окрім цього, на думку жінок, він має бути уважним, уміти слухати, приділяти увагу дітям, мати гарні сідниці, не зраджувати дружину, мати хорошу роботу, заробляти багато грошей, бути акуратним… Але якщо Ви запитаєте жінку: «Чи існує такий чоловік в природі?», вона відповість: «Ні!».
Більше того, бачимо приклади українських аномалій: кумир молоді – футболіст Андрій Шевченко рекламує пиво, а не те, як для нього важливо бути хорошим батьком для свого сина з «типово українським» іменем Джордан. Те ж саме, на жаль, роблять і брати Клички. У Швеції ж спортсмени, які є надзвичайно популярними людьми, рекламують саме батьківство, інакше вони б опинились під вогнем жорсткої критики громадськості.

Як долати гендерні стереотипи?

Якщо чоловік одягне яскраву сорочку в «квіточки», що про нього подумають? (Він гей). Якщо жінка одягне брюки? (Зараз це сприймається як норма, тож можна констатувати, що один із стереотипів щодо одягу жінок вже подолано).
Утім зараз багато чоловіків зрозуміли, що їм не обов’язково одягати «костюм пінгвіна» (чорний костюм і біла сорочка), навіть якщо ти займаєш високу посаду. Так, завдяки Віктору Ющенку наші чоловіки-політики відмовились від улюбленого синього кольору сорочок, який домінував продовж минулого десятиліття (тільки такий колір пасував під рижу шевелюру Л. Кучми).
Шведи прагнуть долати гендерні стереотипи змалечку. Так, зокрема, хлопців з дитячого садка вчать краще розмовляти (наприклад, ввічливо звертатись з адресним проханням замість того, щоб вимагати: «Дай!»), а дівчатам допомагають навчитися казати: «Ні!».
Результативність такого тренінгу продемонструємо на прикладі дітей з одного гендернопросунутого шведського дитсадка: вони дивували вчителів початкової школи тим, що, наприклад, коли учитель попросив семирічну дівчинку змочити ганчірку для витирання дошки в момент, коли вона вирішувала задачку з математики, та казала: «Ні! Я не можу!». Учитель був здивований: «Ти відмовляєшся?..». Учениця спокійно відповідала: «Так, бо я ще не доробила задачку, тому попросіть це зробити того, хто вже її вирішив або нічого не робить…». У цей момент підбіг хлопчик, який остаточно «добив» учителя: «Продовжуй свої підрахунки, а я все зроблю».
Таким чином, завдяки гендерному проекту в дитячому садку, дівчинка навчилась казати: «Ні!», а хлопчик навчився втручатись у випадку, коли комусь потрібна допомога. Тобто була сконструйована нова модель поведінки, яка допомагає гармонізувати стосунки в дитячому колективі.
Чимало гендерних стереотипів все ще визначають і поведінку батьків. Реакція батьків на одні й ті ж самі дії дитини в залежності від того, чи це хлопчик, чи дівчинка, є різною. Наприклад, якщо дитина стрибає в купе потягу, дівчинці кажуть: «Обережно, ти можеш вдаритись», а хлопчикові: «Тихіше, ти розламаєш весь потяг».
Якщо в хлопчика посередні успіхи з математики мама каже: «Він такий лінивий!». У подібній ситуації щодо дівчинки, як правило, зауважують: «Їй так важко дається математика!». Про успішного хлопця скажуть: «Він такий талановитий!». Про успішну дівчинку констатують: «Вона так старається, так багато працює…». Тож, як бачимо, самі батьки занижують у доньок рівень самооцінки. Як результат, маємо низький рівень самооцінки у дівчат. Це показало дослідження шведських соціологів, результати якого свідчать, що кожна четверта 13-річна й кожна третя 15-річна дівчинка вважають, що їм бракує відчуття самовпевненості, і лише один з двадцяти 13-річних і один з десяти 15-річних хлопців стикаються з цією проблемою.
Як ми бачимо, найкраще себе почувають хлопчики 13 років, а найгірше – дівчатка 15 років.
Тренінги для хлопців та дівчат у шведських закладах освіти не ставлять завдання зробити з хлопців дівчат і навпаки. Мова йде про цілісний розвиток особистості та про подолання усе ще існуючих стереотипів, бо, наприклад, відеозапис показав, що навіть гендерноосвічені шведські вчителі до дівчат звертаються більш лагідно, ніж до хлопців. Вони навіть не помічають, що при звертанні до хлопців голос грубшає…
Гендерна пастка виникає тоді, коли людина змушена узгоджувати свій вибір з пануючими гендерними стереотипами, адже суспільство очікує від дівчинки, щоб вона поводилась «як дівчинка» і щоб хлопчик демонстрував суто «чоловічу поведінку».
Звичайно, в умовах української школи, яка є зразком відсутності гендерного балансу, дуже важко долати гендерні стереотипи. Часто суто жіночий педагогічний колектив скоріше культивує далеко не гендернопросунуті моделі поведінки. Зайве говорити і про те, що наша «школа без чоловіків» не є еталоном не тільки у здійсненні гендерної освіти, а й не відповідає сучасним стандартам ефективної освітньої системи.
У країнах, де школи мають більш-менш прийнятне співвідношення чоловіків і жінок у педагогічних колективах, можна відстежити опосередкований вплив оптимального гендерного балансу на зростання академічних досягнень учнів, покращення морально-психологічної атмосфери тощо.

Чоловіче і жіноче свято по-українськи

У спадок від радянського минулого ми отримали спотворене розуміння сутності 8 березня, яке у нас із задуманого Кларою Цеткін Дня міжнародної солідарності жінок перетворилось на свято жіночості та кохання. Тож, замість відчуття причетності до всесвітньої боротьби жінок за свої права та рівні з чоловіками можливості цими правами скористатись, українські жінки в цей день відчувають хіба що демонстративну, часто награну, увагу з боку сильної статі.
Чоловіки легко миряться зі звичною необхідністю раз на рік побути гіпертрофовано гендерночутливим, демонстративно вручити квіти та подарунки , адже всі інші 364 дні року все повертається на «круги своя».
До речі, саме таке сприйняття Дня 8 березня видає приховану «совковість», навіть у колишніх співвітчизників чи їх дітей, які мешкають у далекому зарубіжжі. Моя донька Яна, студентка Рурського університету, жартує: «У цей день, якщо бачу на вулицях німецьких чоловіків з квітами, відразу ж безпомилково впізнаю у них «наших».
Утім і «чоловіче» свято в Україні є супероригінальним: попри те, що Україна йде до професійної армії чисельністю близько 100 тисяч, ми досі чомусь вважаємо святом усіх чоловіків – «День захисника (незрозуміло якої) Вітчизни». «Зі святом, любі чоловіки» – кричать заголовки українських газет напередодні 23 лютого з приводу цього дивного для іноземців суто радянського «чоловічого свята».
Усе це показує, що в Україні в масовій свідомості все ще панує нерозуміння сутності фемінізму, досі лишається мілітаристське ототожнення: чоловік = воїн.
Мовою фактів
У Швеції ведеться статистика на все, тому її аналіз є ефективним методом гендерної освіти. Зокрема, шведські педагоги звертають увагу на таке поняття як «робота, що не оплачується». Підвищення компетентності вчителя йде таким шляхом: від глибокого аналізу гендерних аспектів власної роботи та усвідомлення своєї ролі. Саме так з’являється мотивація до праці та бажання розвиватись. Звичайно, вона в основному лягає на плечі жінок, які виконують цю роботу для своїх чоловіків та дітей.
Іноді цю роботу називають «репродуктивною роботою».
Наприклад, в Австралії соціологи встановили таку середньостатистичну тривалість «роботи, що не оплачується»:

  • 38 годин на тиждень – заміжня жінка;
  • 22 години на тиждень – незаміжня жінка;
  • 19 годин на тиждень – одружений чоловік;
  • 12 годин на тиждень – чоловік-одинак.

Віктор ГРОМОВИЙ,
Олексій ХМАРА,
тато-школа (школа молодих татусів)

Номер журнала:

Разделы: