Февраль 2008, №5

«Привіт із Єлисаветграда»

фото

«ПРИВІТ ІЗ ЄЛИСАВЕТГРАДА», АБО КРІЗЬСТОЛІТНЯ ВІРТУАЛЬНА ПОДОРОЖ СТАРИМ МІСТОМ

(ВВЕДЕННЯ У КРАЄЗНАВЧУ ФІЛОКАРТІЮ)

Єлисаветград-Кірове (Кірове-Українське*)-Кіровоград – обласне місто у самому центрі України, оспіване багатьма митцями. Згадати хоча б таких, як Дон-Амінадо (Амінодава Шполянського), Володимира Винниченка, Юрія Яновського, Арсенія Тарковського, Володимира Базилевського, Валерія Гончаренка… Саме ж воно постійно розбудовувалося, поглинаючи як приміські населені пункти Олексіївку, Кущівку, Завадівку, Арнаутове, Катранівку і їм подібні, так і хлібодайні ниви, де зводилися ще до недавнього часу багатоповерхові спальні райони з рівновеликих сталінок, хрущоб та більш пізніх, збудованих за всілякими типовими чеськими (чи там ще якимись) проектами, збільшуючи таким чином власну кількість населення та доводячи власні межі саме до тих, що ми й маємо нині – на самому початку ХХІ століття. Місто розвивалося техногенно, занепадало та знову відроджувалося духовно, переживаючи окремі періоди як зі знаком мінус, так і плюс. Окрема частина наших городян досі пам’ятає ті й справді чорні у нашій історії дні, коли бездумно руйнувалися храми та безцінні архітектурні споруди, причому одні з них одразу висаджувалися в повітря за допомогою вибухівки, а інші – поступово доводилися до руйнівного стану від неуваги ідеологічного керівництва, а то й презирства до релігійного інакодумства. Хоча й водночасся зі всим тим неподобством у місті відкривалися театри, клуби, освітні заклади… Щоправда у наші часи тих клубів одиниці, хоча окремі храми знову відтворено…
Тобто нинішнє місто цілковито відповідає статусу середньостатистичного обласного центру нашої рідної держави, яке й у найкращі свої часи, в силу свого вигідного географічного розташування, мало безліч переваг, слугуючи перевалковим пунктом як сільгоспсировини, так і промислових товарів, оскільки саме крізь його територію пролягали і сумнозвісний невільницький Чорний шлях, і прадавні чумацькі маршрути за сіллю, і більш пізній «вовновий» шлях до Європи – на заводи Лодзі, а заодно з тим – «зерновий» до причорноморських портів Одеси та Миколаєва (єдиних за епохи царату вільних економічних зон на території сучасної України). Не дарма ж йому приписується почесний статус степової столиці…

Разделы:

Номер журнала:

Страницы

Подписка на RSS - Февраль 2008, №5