«ПРИВІТ ІЗ ЄЛИСАВЕТГРАДА», АБО КРІЗЬСТОЛІТНЯ ВІРТУАЛЬНА ПОДОРОЖ СТАРИМ МІСТОМ

театр Започатковано український реаліс­тичний професійний театр 27 жовтня 1882 року виставою І. Котляревського «Наталка Полтавка» «Товарист­вом українських артистів під орудою М.Л. Кро­пивницького» (саме так зазначено на одній зі старовинних листівок серії «Українські типи», присвячених театру, видрукованих у видавництві Гранберга у Стокгольмі), з Марком Лукичем у якості керівника, режисера і першого актора. Згадане стокгольмське видання поки що чи не єдине із відомих групових листівкових композицій, присвячених нашим театральним корифеям, і цікаве вже тим, що доносить до нас сцену із одноактної п’єси-етюду «По ревізії» із всіма шістьома дійо­ви­ми особами. Досі у кіровоградських музейних архівах зустрічалися фотознімки із цієї вистави із чотирма-п’ятьма дійовими особами. На листівці зазначено 1885 рік. Саме того року відбулася прем’єра цієї п’єси у Харкові у програмі бенефісу Марка Кропивницького, хоча написана драматургом ще у 1882-му у Єлисаветграді. Завдяки поштівці можемо спостерігати заключні акорди вистави з М. Кропивницьким у ролі старшини, Марією Заньковецькою (Пріська), Ганною Затиркевич-Карпинською (Риндичка), Миколою Садовським (писар), Панасом Саксаганським (Герасим), Федором Левицьким (сторож)…

foto foto foto foto

Загалом філокарткова іконографія корифеїв українського театру налічує достатньо парадних або сценічних порт­ре­тів окремих членів трупи Кропивницького різних видань. Найбільш ранньою та рідкісною вважаю листівку київської друкарні Петра Барського із зображенням Г. Затиркевич-Карпинської («Дозволено цензурою 19 березня 1903р.), хоча обличчя іншої зірки цієї трупи – Марії Садовської-Барілотті у «Веселій дівчині» набуло найширшого тиражування, вочевидь, що краса сестри братів Тобілевичів слугувала еталоном української вроди, оскільки її усміхнене обличчя прикрашало кілька комбінованих видань, як і щойно запропоноване Вам «Приви(і)т з України» (без видавця 1916 року), хоча сама Марія Карпівна померла 36-річною ще у 1991-му…
театр Окрім вже згаданої розфарбованої стокгольмської серії Гранберга, де, окрім групової листівки та «Веселої дівчини», найчастіше можна зустріти зображення першої актриси трупи М. Заньковецької в образі «української дівчини» (роль неуточнена), П. Саксаганського «Козак-гуляка» (в ролі Кабиці із п’єси «Чорноморці» Я. Кухаренка та М. Старицького), «Гайдамака», «Запорожець»; М. Садовського в ролі Б. Хмельницького (одноіменна п’єса М. Старицького) та П. Саксаганського в ролі гетьмана Ханенка («Гандзя» І. Карпенка-Карого) із харківської серії «Тобілевичі» видання «Українська вмілість Е. С – ка за фото Іваницького; того ж М. Садовського у ролі Хмельницького київського видання Маркова; в тій же ролі видання «День»; парадні портрети М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Старицького, М. Садовського (з факсимільними автографами) листівкової серії, присвяченої світочам української культури, київського видавництва «Час», де на адресному боці значиться дворядкова (дугоподібна позначка) «Жертвуйте на пам’ятник Т. Шевченкові у Києві!». Відомі ще кілька серій того видавництва з подібним закликом, в т. ч. ілюстрації до народних пісень надто популярного тоді художника Амвросія Ждахи, котрий тісно співпрацював із трупою Кропивницького, листувався із Карпенком-Карим, виконував ескізи костюмів та художнього оформлення вистав. Сам Ждаха – уродженець Ізмаїла, все своє творче життя провівши в Одесі, мав тісні зв’язки з Єлисаветом, оскільки тут з 1873 по 1879 роки навчався у кавалерійсько-юнкерському училищі, що розташовувалося прямо навпроти театру, і навіть закінчив його, але від подальшої військової кар’єри відмовився, працюючи геодезистом та креслярем Одеської міської управи, заодне прославившись у якості талановитого ілюстратора. Він першим із художників здійснив концептуально-цілісне оформлення «Кобзаря», що готувалося до сторічного ювілею Т. Г. Шевченка у видавництві «Час» та макет майбутнього пам’ятника великому Кобзареві, але обом проектам не судилося збутися – завадив початок І Світової війни…
театр
Шкода, що віддаючи данину світлій пам’яті славних корифеїв, місцеві театрознавці мало приділяють уваги маловідомим сторінкам з історії єлисаветградського театру, що продовжувала, а інколи й не менш яскраво тривала, після того, як вони роз’їхалися по світах. Відомо, що на самому початку ХХ століття міський театр славився трупою Дмитра Гайдамаки – прекрасного актора, режисера, учня М. Кропивницького. Уродженець Ставропілля, син козачого полковника, він, як актор, неодноразово отримував запрошення від кращих труп Москви, Києва та інших, але щоразу відмовляв, залишаючись вірним українському мистецтву і театру корифеїв. Разом зі своєю трупою, де першою актрисою була його дружина Юлія Шостаковська, чий талан сіяв усіма квітучими гранями під час численних гастролей по території колишньої імперії, мав постійно аншлаги та гарну пресу, любов та повагу публіки. Нещодавно знайшлася досі невідома широким колам сучасників фотосвітлина зі студійним зображенням цього славного подружжя, виконана під час гастролей у Вятці…
Слава театру корифеїв не могла оминути драматургічні таланти інших наших відомих земляків: як сучасників, так і нащадків. Одним із найвидатніших драматургів, вихованих на спадщині театру Кропивницького вважається, Володимир Винниченко, уродженець Єлисаветграда, 1880 року народження, чиї театральні твори нині потребують дещо більшої уваги з боку фахівців, оскільки раніше були заборонені радянською владою. Неподалік Єлизавета у селі Рівне (тепер – Новоукраїнський район) у 1897 році народився відомий радянський драматург, перший секретар правління Спілки письменників України Іван Микитенко, чиї п’єси ще й досі мають неабиякий інтерес у глядача, і якби не репресії 1937 року, в результаті чого він загинув у всього лиш сорокарічному віці, то хто знає, скільки ще б театральних шедеврів він зміг би створити. Автором кількох п’єс, найвідомішою з яких є «Дума про Британку», був також Юрій Яновський (нар. 1902 року на хуторі Маєрове – тепер село Нечаївка – під Єлисаветградом). Активно працювали у драматургії Юрій Олеша (нар. 1899 року в Єлисаветграді), Юрій Мокрієв (нар. 1901 року в Новомиргороді), Сава Голованівський (нар. 1910 року в Єлисаветградківці). Тож наш край безумовно має гордитися цілою когортою митців, вихованих на кращих зразках класичної вітчизняної драматургії. Мистецькі принципи нашої прославленої трупи лягли в основу всесвітньовідомої театральної системи Костянтина Станіславського, а також в одній із малоросійських труп, а таких було безліч по всій тогочасній Росії, котрі у погоні за грошовими зборами наслідували мистецтво Марка Лукича. Гартував початок свої кар’єри і світоч світової оперної сцени Федір Шаляпін. Багато чому навчився у славетних корифеїв партнер Шаляпіна по оперній сцені Павло Журавленко (нар. 1887 року у Никанорівці – зараз межі Кіровограда), який здобув музичну освіту у Єлисаветградському музучилищі від місцевого педагога вокалу Долинова, дебютував у Казані, а пізніше став солістом Маріїнського та Малого оперних театрів, народний артист РСФСР (1938), котрий неабияк збагатив російське оперне мистецтво, чию сімейну історію нещодавно вдалося дещо розплутати за допомогою матеріалів зі старого альбому, випадково знайденого серед купи запорохнявілого мотлоху в одній із антикварних лавок нашого міста, – допомогли старі листівки із його зображеннями в різних ролях, фотосвітлини, довідки…
театр театр

Саме ж дітище архітектора Трамбицького за будь-якої влади, постійно потребуючи значно більшої уваги, дочекалося капітального ремонту лише у 1974-1976 роках, хоча всі ті перебудови вкупі з прибудовами назвати реставрацією не можна. Споруда багато чого втратила від колишньої самобутності – і в акустиці, і в розкоші внутрішнього убранства, та й зовнішнього теж…
Володимир МОГИЛЮК

Номер журнала: