Віє вітер віддзвіничний
В маківках нічних церков,
Обмина твою світлицю
Сон безвольний знов і знов.
Арсеній ТАРКОВСЬКИЙ*
РОЗДІЛ ІІ
КІЛЬКІСТЬ РІЗНОКОНФЕСІЙНИХ ХРАМІВ – ЯК РІВЕНЬ РЕЛІГІЙНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ НАШИХ ПРЕДКІВ
Місто займало дуже вигідну географічну позицію, оскільки через нього проходило багато транспортних шляхів, поштових трактів, залізниця. Все це не могло не приваблювати сюди звідусюд метикувате і грошовите купецтво, а також не вкорінювати своє доволі сите міщанство із числа досвідчених та освічених відставних військовиків – тут ще від самого заснування квартирував потужний військовий гарнізон зі шпиталем та широкою інтендантською мережею, а дещо пізніше – засновано й престижне аристократичне юнкерське училище з курсантами із числа синків заможних поміщиків переважно херсонського півдня України. Тут функціонували великі промислові підприємства, дві солідні банківські установи, місто відрізнялося щільністю навчальних закладів, що не могло не сприяти відповідному розвитку духовних потреб населення. А воно, це населення, було доволі різношерсте за національними ознаками, бо згідно перепису 1897 року із 61, 5 тисячі населення у ньому доволі мирно співіснували понад 35 тис. православних та близько 24 тис. юдеїв, і близько 2, 5 тисяч городян всіх інших конфесій. Звідси і доволі значна різноманітність храмів та молитовних будинків…
Звичайно, що найзначнішу частину тих храмів складали понад десяток християнських: православні (в т. ч. дві єдиновірські) церкви, костел, німецька кірха, а ще у місті було чотирнадцять синагог. І хоча серед зодчих тих єлисаветградських святинь не значилося архітекторів рівня Растреллі,